Чернівці—Тернопіль—Львів—2009

Ввечері 1-го травня почалась подорож трьома славними містами України: Чернівцями, Тернополем, Львовом. Квитки куплені більше ніж за місяць до виїзду, тому ніщо не заважало розслабитись і отримувати задоволення. Затарившись пивом залізли в потяг.
Купейний вагон ненайкращого потяга Укрзалізниці — №627 Київ — Чернівці. Компанію нам склали два молодих хлопці, які не проявляли жодних натяків на бажання спілкуватись ну ми і не наполягали. Чого людей напрягати))
В сусідньому вагоні їхали друзі, які виявили бажання потеревенити в коридорчику. От тільки тоді ми і дізнались, що їдемо в незвичайному вагоні.

Про вагон-ресторан я чула, а от вагон-буфет зустрічаю вперше.
Там ще довго стовбичила купа бажаючих чогось з’їсти та випити. А наш спокій переривався запахами їжі та п’яними розмовами.
Чернівці зустріли нас дощем. Але на вокзалі нас чекали друзі, тому це нас не дуже засмутило.
Після маленької змістовної екскурсії-пробіжки-під-дощем засіли в „Блюз-барі“. Теревеніли під пиво та інші алконапої.

Тут сталося диво, яке ознаменувало абсолютний успіх подорожі — в них були деруни! До речі дуже смачні. Минулорічний тур ознаменувався відсутністю дерунів у більшості закладів міст в яких ви були. Ще з цікавого — свинячі вушка та козацька забава. Ці дві страви вгамували голод 8-ох людей. Далі пиво вже пилось з горілкою. Нємірофф то таки кака. От Хортиця — да! Друзі ще залишались до 21-ї, а нам треба було вже відправлятись далі.
Аби трошки протверезіти до потяга на вокзал пішли пішки. Нас чекав потяг до Тернополя.
Цього разу був плацкартний вагон. І самі розумієте життя в ньому йшло активніше та яскравіше ніж в купейному, хоч і вагоні-буфеті. Сусідки — дівчата-студентки, які всю дорогу балакали про навчання. Аромат домашньої їжі та горілки витав в повітрі. Чоловіки, які вирвались від дружин і розслабили тіло та язики.
Хоча і плацкарт, а у вагоні було дуже жарко. Вихід з вагона був справжнім щастям — бо то можливість ковтнути свіжого повітря. І повітря було сухим та теплим, бо в Тернополі вже не було дощу.
Нас зустріли і довели до готелю. Душ і ліжко! Таааааак! Єдиний сюрприз, який нас чекав — номер з двома ліжками))) Але це непорозуміння виправили вже вранці і змінили на номер з одним ліжком.
Тернопіль. Як завжди файний.
Поснідали в приємній піцерії „Фламінго“. Одне меню чого варте

Обслуговування на високому рівні. Плюс офіціанти замість блокнотиків чи власної пам’яті використовують PDA (чи то КПК не розгледіла), що підвищує рівень довіри і поваги до закладу. Гарний дизайн приміщення, чистота та зручність доповнюється й смакотою їжі. Ну і якже в Тернополі і без Микулинецького

Після сніданку підхопили ще одного знайомого і направились на прогулянку навкого озера. Таки той парк навесні найкраще виглядає. Сіли в тіньочку біля води поговорити про те про се. Раптом з’явилась ідея прокатитись на катері. Довго не розмірковували, встали та й пішли. На жаль він вже був забитий, тому вирішили почекати наступного за чашкою пива-чаю-коли.

З цікавинок в меню — Цаца до пива. Виявилось то смажена рибинка якась)))
Підійшов катер, повантажились на нього і поплили. Тривало все хвилин 30. Тепер ми побачили Тернопіль і з того боку озера)))
З цікавинок в транспорті — отакий патріотичний напис)))

Погода тішила і ми погулялись містом до місця обіду. Посиділи поряд такого от песика

Прогулюючись далі помітила цікаве нововведення в місті. Сміття сортується. Хоч і не дуже прискіпливо, порте це вже початок

Пообідали в „Козі“. Чудове місце. Аби ще поменше підлітків, які пиво хлещуть…
Вечір в „Подолянах“: більярд та вечеря в „Хмільному щасті“. Також як виявилось побачили першу в житті Подолян гру в хочей на катку. Глядачі були в захваті. Бідолашні хокеїсти правда змушені були товктись на невеличкому катку зі стовпом із сидіннями посередині)))
Таксі.
Готель (вже практично рідний)

Зранку на автовокзал.Автобус до Львова. Хотілось би звичайно побути подовше, але нас чекало наступне місто.
Коли вже майже звалилась на книжку в руках вирішила не катувати себе, закрила її і вмостилась на кріслі дрімати. Час від часу правда сповзала на плече коханого. Все б нічого, аби не так сильно і не лобом))))
Львів зустрів просто надзвичано тепло, що вже неординарно для „українського Лондона“ та ще й в цю пору року. Де ми будемо снідати-обідати навіть не обговорювалось. Це звичайно ж „Дзиґа“.

В мене якесь мнясо з салатом та улюблена кава Вогник 1

Коханий нямкав смачнючу рибку та дегустував витвори Першої приватної броварні. Точніше дегустувала я, а він пив)))

Далі нас чекала зустріч з друзями. Поблукавши вуличками пішли на місце зустрічі. Потеревенили за пивом і розбіглись. Виявилось правда, що заплатили двічі. Спочатку друг, потім ще й ми. Заклад біля „Княжого келиха“, щось там крамара… Не підемо туди більше. Та і пиво там якесь не смачне було))
Далі нас всі кинули пішли гуляти вдвох. Традиційний візит до „Золотого дуката“ з випиванням кави та поїданням чоколяди.

Повторний забіг на Ратушу. Ноги були ніякі ще після Тернополя, але втрачати можливість подивитись на місто Лева в таку чудову погоду було просто гріхом. Встигли як раз до закриття.

Далі робити було нічого. Вирішили пройтись по начуваним місцям. Пішли шукати „Криївку“. Так як детального входу не підказали, місцезнаходження обійшлось нам в купівлю модернізованої вишиванки.
Зато аж до дверей довели)))
Грізний вуйко змусив пити якийсь самогон перед входом. Ну а про слова-пароль думаю всі знають.
Хоча мушу зауважити то це місце від російськомовних відвідувачів не рятує. Їх там повно.
Ми були не голодні, тому пиво та соленики

Меню варте уваги. Дійсно зроблене зі смаком та гумором. Страви теж нахвалені та і виглядали дуже апетитно. Незважаючи на прихованість місцерозташування, заклад користується популярністю.
Все випите таки дало в голову — виповзли провітрюватись.
Минуло кілька хвилин, як знайшлась подруга. Пішли далі пиячити в „Синю пляшку“. Я традиційно моров’яночки, коханий медовуху куштував.
Сонечко вже не так смалило. Наступав вечір. Попрощались з подругою пішли далі тверезіти))
Протверезівши і зголоднівши, але будучи втомленими, завалились в „Лівий берег“.
Цікавий інтер’єр та задумка. Дуже навіть вишукана кухня.
З цікавинок — бажаючим видають мольберт, полотно та фарби. Можна малювати прямо за їжею))
Цікаве оформлення інтимної кімнатки. Особливо сподобалось оце

Ледве випозли з-за столу. Затарились пивом до Києва (досі не допили, але не довго йому лишилось). Сіли в трамвайчик до вокзалу

Півтори години до потяга провели на пероні. Вже просто виснажені ледве дочекались коли ж вже можна лягти.

Подали потяг, але ще хвилин 20 довелось чекати. Потяг дійсно шикарний. №92. Дуже рекомендую, якщо треба їхати в напрямку Львів — Київ — Львів. Дійсно сиділи і пишались, що в нас такі є. Проте не довго, бо вирубились)))
Якже ж важко було прокидатись вранці…
Але от він рідний Київ. Вокзал — метро — дім.