транспортне поповнення або мрії збуваються

13.5.2014

в дитинстві в мене звісно був велосипед. спочатку триколісний, потім двоколісний дитячий. але років у 10 я з нього звісно виросла і його віддали сусідському хлопчику, а мені пообіцяли більший придбати. та так і не судилось. я довго ображалась, потім забула. бо у дворі в когось завжди можна було позичити і покататись. але іноді жартівливо батьків дражню, що обманули дитину : ) хоча розумію які тоді були часи і не до велосипеда якось, коли не знаєш чим родину годувати. та годі про сумне. мрії збуваються!

мрію здійснив коханий. Сан-Дієго — дуже велодружнє місто. тут ганяють навіть на швидкісних трасах, якщо є доріжки і це дозволено. бо не скрізь можна. в кожному парку є велодоріжки, є купа веломаршрутів. ну і цим багато людей користується регулярно.
настала весна, і ми таки наважились обзавестися двоколісними кониками. наважились, в сенсі довго думали куди їх ставити і як транспортувати. чи варто їх купувати, бо переїжджати доводиться доволі часто та зайве за собою тягати не хочеться. може почекати… коротше таки наважились.
до того ж тут (в Україні таких штук не бачила) скрізь на машинах бачу спеціальні „тримачки“ для величків, які чіпляються за задок. в нас на два, є на три і більше, але і машинка має бути більша за нашу для цього. отак це виглядає:
4

5

довго ми обирали і видивлялись-виміряли. і обрали. от наші коники:
1

привезли їх у напівзібраному вигляді. весь вечір промучились, але зібрали. не без допомоги чарівного зілля : )
6
ну чесно! поки не випили по ковточку, діло не пішло. а ще в нас була страшенна спека і мізки просто плавились.

наступного дня поїхали випробовувати в парк. він наче й поряд, але ми на горі, а він внизу. а кріплення на машину на той час в нас ще не було. і гірка така доволі крута. (так так! я трусіха і з’їхати з неї не можу). ну вниз нічо ще. ладно дістались парку. накатались досхочу, поки дупці не почали боліти : )
2

3
і треба ж додому. на гірку то так ліньки було йти. думали змухлювати й поїхати автобусом. вони мають два місця попереду для велосипедів. дочекались автобус, а місця зайняті.
таки топали ніжками. оце було найважче. але навіть це не вбило радості від появи нових друзів, які живуть тепер в нас на кухні в куточку : )
теоретично можна було б лишати надворі, прикувавши до перил. але:
1. стрьомно, бо поки новенькі і не хочеться їх втрачати. якби ще на другому поверсі, то було б не так за них лячно, а так надто прохідна територія.
2. треба домовитись з сусідкою, яку важко застати вдома, щоб звільнила нашу половинку біля перила. бо там її вазони та крісло. ну і поки ми вирішили їх тримати вдома, не дуже й поспішаємо домовлятись : )
3. їм і на кухні затишно. нам милують око і бережуть нерви : ) і поки маємо кухню без килимового покриття, а з плиткою — це звосім не проблема.

потім вже придбали і кріплення на машину (воно на світлині на початку допису), і шлеми (з часом плануємо і дорогою їздити, а туди без шлемів не можна), і один замок (бо я іноді в магазин вдень катаюсь), і кріплення для камери. так що наступних вихідних вже і легше транспортувались коники, і можна було зняти відейку. якщо цікаво — дивіться!
відео довгувате, але оригінал в 5-6 разів довший. ще дуже трясуче, перепрошую. але те чим знімаю надто легке, тому мабуть так і вийшло. але якщо цікаво як влаштований велорух в місцевих парках, можете глянути.

Категорії: Записничок, США | Теґи: , , ,

  • Marcos

    Вітаю з придбанням) Marcos//

    • zymova

      дякуємо : )