на цей рік собі поставила ціль лише на 12 книжок. бо навчання і маля не дуже лишають часу. але не можу собі відмовити у задоволенні.
Щоденник читача
так як навесні в мене почалось навчання, то прочитати вдалось дуже мало. а потім я ще й літній семестр взяла, тому й літо не було дуже багатим на читання : ) але що вже є
черговий сезонний звіт про книги. цього разу прочитані взимку.
за останні роки це мабуть найбагатший на прочитане період. тому мабуть і вирішила поділитись : )
обливальний флешмоб був неочікуваним, і малоцікавим, якби не ціль його проведення. маю на увазі українську специфіку. інакше б я відмовилась. а тут книжковий з’явився. і як я можу встояти? гарненько подумавши сформувала щось на кшталт списку. хоч доволі сумбурного і хаотичного.
читаю я дуже повільно. ну принаймні я так думаю. не знаю чому, бо дуже люблю я це діло. може саме тому, щоб розтягувати задоволення : ) але ця зима в мене плідна на читання (для мене теперішньї плідна, в роки студенства звісно по півтори сотні за 4 місяці доводилось, а зараз розбалувалась). маю доволі часу для читання, та і натхнення не бракує. чергую привезені з України книжки, з купленими тут. окремі пости про кожний твір робити не хотілось, тому коротенько підсумково-оглядово
Видимою і невидимою анатомією галицької історії ХХ сторіччя є залізниця: колії, поїзди, станції, перевезення і переїзди.
Цивілізаційному та побутовому виявам цього феномену брати Прохаськи, культуролог та літератор, присвятили свої есе.
трошки незвична для мене книга. ну як незвична? скажімо так — зазвичай я читаю дещо інше))
перша книга Макса Кідрука. що підштовхнуло до прочитання? назва. так назва. в певний період мого життя, в нього увійшли програмісти. та власне і своє особисте життя я з таким пов’язала. тому саме назва. до речі, це вже вдруге. першою книжкою була „Амністія для хакера“ Олексія Волкова (в якій власне мало що про хакерів було, і мало що правдивого))). а тут ще й жанр такий цікавий „технотрилер“.
16-го лютого в Часописі відбулась презентація книжечки від Оллі Перехрест „Акценти“. починалось все ще в грудні 2012 року
в останні хвилини старого року 2012-го я таки дочитала її. цю книгу я намагалась прочитати весь рік. але постійно щось відривало від неї, наче якась дивна сила. вона дуже груба — більше 800 сторінок.
але такий папір кльовий, навіть не хотілось її з рук випускати…
!Одразу попереджаю — поради завантажити електронний варіант навіть не намагайтесь давати. В мене є хвороба — я люблю паперові книжки! Маю електронну книгу, але читаю там виключно іноземну літературу, або ту в якій не впевнена чи варто купувати. Не витрачайте свій час : )
згодом я просто поставила собі ультиматум — дочитати до кінця року. перші 200 сторінок йшли дуже важко. хоча і цікаво ж. одразу згадала слова авторки під час виступу на Країні Мрій про те, що перші скількись сотень (забула точно чи 300 чи 400 : ) ) сторінок йдуть важко, а далі дуже легко. так от. перші 200 я мучила 11 з половиною місяців, решту 620 проковтнула за один передноворічний тиждень. отже, „Музей покинутих серктів“ від Оксани Забужко