рік як мама

26.11.2016

очікування й реальність, та інші спростереження та висновки

отже, як воно мені стати мамою і маленькі підсумки за перший рік.

очікування/реальність

очікування 1 — я нічого не зможу робити та встигати, не зможу навіть сходити в туалет чи душ, ніякого особистого життя (ви розумієте про що я ; )) і т.д.

реальність — все можливо, головне спокій та розподіл часу. хоча нє, головне перший тиждень мати чоловіка поряд цілодобово : D а далі вчишся всьому. з усим реально впоратись вдвох (якщо у вас не гіперпатріархальний чоловік із тарганами „займатись дітьми та хатою то жіноча справа“). звісно за умови, що ніяких ускладнень, операцій, дітей народилось в кількості один. цісарів розтин, двійня, трійня і тому подібне створюють інші умови й потребують певно більше допомоги зовні. я загалом встигаю і з хатніми справами, і з дитиною, і з навчанням, що не може не тішити.

очікування 2 — всі близькі рідні за мене радітимуть і підтримуватимуть, підбадьорюватимуть та хвалитимуть, навіть якщо нема за що : )

реальність — неочікувана навала непрошених порад, настанов, залякувань, докорів, ультиматумів. все це було дуже несподівано для мене тому й мало такий сильний вплив. а ще співчуття, але якесь дивне. наче не дитину народила, а хвора якась. коли це тривало перший тиждень, то ще ок. але коли йдуть місяці, а мене все заспокоюють — починало напрягати. мені реально важко було перший тиждень, а далі якось все влаштувалось і налагодилось. і коли мені кажуть, що треба лежати й не рипатись, бо мені ж важко й погано… я спочатку намагалась пояснювати, що все добре, а потім забила. це як і з пологами — в кожного свій досвід, який не варто накладати на інших. ще й такий момент — я дуже ммм… емоційно? категорично? нетерпимо? сприймаю поради, яких не питала, прогнози як в МЕНЕ все буде „точно-точно, от побачиш“ і настанови як мені жити. тому певно мені з цим пунктом було чи не найважче і це попсувало добряче мою нервову систему.

очікування 3 — всі діти люблять візочок і в ньому добре сплять на прогулянці. я буду багато гуляти, читати книги в парку і зганяти зайві кілограми, бігатиму на вихідних (в нас же біговий візочок).

реальність — не всі діти люблять візочки, не всі діти люблять спати у візочку, бути у візочку… деякі просто ненавидять візочок. моя дитина така.
гуляла в результаті з нею в „рюкзачку“ і книжки „читала“ вухами : )
і тільки з часом почало все більше знайомих та друзів розповідати, що їх малюки теж довго не любили візочок. на 9-му місяці мені вже стало дуже важко Дарину носити і я почала випробовувати свої нерви та возила її з диким ором у візочку в малолюдних місцях. з часом вона таки почала засинати в ньому. а як почала ходити і взагалі стала дуже лояльною, головне не сильно зловживати її терпінням : )

очікування 4 — всі діти сплять в ліжечках, з батьками сплять ті чиїм батькам просто лінь вставати вночі з ліжка. мені не лінь, а спати разом було дуже страшно.

реальність — не всі діти сплять в ліжечках одразу. дитина має бути до того готова. вставай не вставай, якщо не хоче не спатиме і хвилини. а спати разом вже не страшно. виявилось, що в мене з’яивлась одна суперсила — я чула кожен писк, подих та кряхтіння не те, що плач. пізніше я знайшла і купу всяких спецзасобів для безпечного спільного сну та більш комфортного сну немовлятка в ліжечку, які взяла на озброєння на майбутнє.

очікування 5 — в мене не буде проблем з годуванням, вагітність легка, я здорова.

реальність — була і проблема з самою будовою, так би мовити, грудей, так і з кількістю молока. але зараз розумію, що 1. трохи піддалась паніці, бо була беззахисна й під дією гормонів. наступного разу не поведусь на суміш так просто. 2. мені лише треба було почати спати з дитиною щоб висипатись самій перший місяць і все було б інакше. молока насправді достатньо, якщо нормально спати й відпочивати мамі. як тільки я почала спати більше ніж годину на добу все налагодилось. але було пізно і дитина звикла до суміші. та моїми стараннями доза лишилась маленькою і з часом таки позбулись суміші взагалі. 3. ще мені нехило так потріпали нерви, що теж сильно виснажувало і впливало на лактацію. як тільки я себе захистила все стало краще. не можна хвилювати маму, яка годує дитину грудним молоком. НЕ МОЖНА!

очікування 6 — годувати грудьми дуже зручно, адже їжа завжди з собою.

реальність — це єдиний плюс, що не треба готувати. але сам процес вимагає зручного місця для сидіння інакше це не те, що незручно, а ще й боляче. принйамні в мене так, бо така вже фізіологія. тягати скрізь за собою годувальну подушку з якою це робити дуууууже зручно я не можу. а на ногах дитині незручно, мені дуже низько і доводиться сильно згинатись. ну і в нашому кліматі знайти комфортне місце для цього непросто. бо щоб і сісти, і щоб не смалило сонце — це складно. і в результаті мені пече, дитині пече, ми обидві нервуємось. коротше більш-менш легко стало, коли вона підросла, місяців так до 7-8 : ) та все ж таки зручно, що доступ до їжі миттєвий, без замішувань-підігрівань-охолоджень та інших маніпуляцій.

очікування 7 — нам даруватимуть всякі корисні штуки та іграшки.

реальність — дарують в основному одяг : ( ні я не проти, завжди згодиться. але мені хочеться таки самій вибирати у що вдягнена наша дитина. ну і головним критерієм в мене була завжди зручність для мацьопи. другим прикольний напис чи вигляд. а ще я вредна і не люблю рожеве, рюшечки, бантики і всяке таке : ) а у більшості в голові одне — дівчинка має бути в рожевому, хлопчик в блакитному і жодних варіацій.

очікування 8 — я так втомлюватимусь, що нарешті навчусь спати вдень (з 3 років не сплю вдень і не можу заснути).

реальність — дзуськи! не подіяло. скільки б я не спала за ніч, і якби я не втомилась, заснути вдень мені категорично не виходить. ну а з часом і доня стала довше спати, і мій організм звик висипатись за ще менший час. якщо ніч важка і я сплю години 3-4 загалом, то я буду зла, дратівлива, гарчатиму, але заснути все одно не зможу.

висновки і спостереження

1. головний висновок — ВСІ ДІТИ РІЗНІ!!! не треба намагатись запхати дитину в якісь рамки якихось примарних норм. не треба гнатись за іншими дітьми і хвилюватись, що твоя дитина чогось такого ще не вміє. кожна дитина має свої вподобання, свої звички, свої забаганки, свій ритм життя. одні люблять спати на спинці, інші на бочку, треті на пузі. і так з усим іншим.
2. вперше народжувати самій страшно. вперше народжувати з чоловіком поряд — не так страшно, як самій. я неймовірно вдячна йому, що був поряд тоді (і завжди є поряд зараз). „що такого він зробить, він же не лікар. чоловіку там не місце“ скаже багато хто. для мене це було дуже багато. нічого такого страшного йому не покажуть все одно. та й з того боку йому нічого робити. а мені було страшно, але спокійно. я знала, що якщо що, то він все владнає, потурбується про малюка і за всім пригляне, поки я буду неспроможна. (так, в мене була дивна фобія, що дитину підмінять чи ще щось зроблять).
3. все постійно змінюється і дуже швидко. більшість мам жаліються на життя в стилі дня бабака. ну щось звісно повторюється, але це дрібниці, бо зміни щодня. якщо через місяць мацьопа почала жити за якимось режимом, як вам здалось — розслабтесь, за тиждень він зміниться. а за два ще раз зміниться. і так постійно ще доволі довго. лізе зуб — хана всім попереднім звичкам. прихворіло маля — все, звикайте до всього заново.
4. якщо вам дають поради, яких ви не просили — спробуйте не перейматись (як я :), бо в мене до істерик доходило) і зрозуміти, що можна їх ігнорувати (чого я навчилась пізніше). багато хто радить йти на компроміс, або й виконувати поради щоб зберегти дружні відносини, з поваги до старших і таке інше. а як же повага до нас як батьків? може я нахаба, але це не їхня дитина, не вони несуть відповідальність за неї, отже, не їм вирішувати. життя та здоров’я дитини для мене важливіше ніж те, як до мене ставитимуться.
5. не знаю як в Україні, а тут на передпологових курсах багато чого вчать. якщо вперше стаєте батьками, то до практично всього, що буде під час пологів та перші місяці життя вас підготують. і я дуже рада, що ми на всі ці курси сходили. це позбавило мене мільйона різних страхів та несподіванок. звісно то все можна самому почитати-подивитись. але коли це все систематизовано, з досвідом подано і ще й можна спитати професіонала (педіатра, наприклад) і отримати відповідь якось спокійніше. звісно було важко, але все, що відбувалось було очікуваним.
6. ще один важливий висновок — чим пізніше скажеш про вагітність, тим менше тебе діставатимуть. наступного разу про свою вагітність повідомлятиму як вже буде не приховати. подарую собі більше спокою. бо задовбалась пояснювати чому не хочемо знати стать дитини, чому ми дамо дитині українське ім’я, яке МИ обрали, що ми не будемо вчити дитину англійської бо краще за носіїв мови ми це не зробимо, що мені все можна їсти і не треба сидіти на дієті, що я добре почуваюсь і не хочу лежати цілий день на дивані, що я з малечку не п’ю молоко і не збираюсь його в себе впихувати зараз, що не треба до нас переїжджати ми самі впораємось, що мені не треба їсти за двох буквально, що я хочу сама купувати одяг своїй дитині і не треба мене відмовляти, що мені не холодно, а навпаки ще спекотніше ніж зазвичай. і список буде безкінечний.
7. немає в мене мамського МИ. я не казала і не кажу „ми“, маючи на увазі дочку (ми попісяли, ми поповзли…). вона окрема людина і особистість, мені якось язик не повертається. в мене немає аватарки з дитиною, немає шпалер з дитиною на лептопі чи телефоні. як під час вагітності мені були невідомі всякі терміни та номери тижнів, так і зараз я не в курсі усих тих страшних абревіатур, які і досі для мене загадка. коротше в мене все просто і доступно та про кожного окремо. кажуть, що це якось автоматично з’являється з народженням дитини. але я маю підозру, що в мене якийсь ген, що за це відповідає відсутній.
8. маленька дитина вимагає багато часу, сил, уваги та звісно любові. бути мамою непросто. АЛЕ! але жодного разу в мене в голові не промайнула думка „Саша, ти — дура, треба було слухатись і привезти маму щоб няньчилась“. чесно. жодного разу. трошечки самоорганізації та допомога чоловіка і все можливо. діти так швидко ростуть і втрачати цей час, коли я їм потрібна найбільше і подарувати ці миті комусь іншому… та нізащо в світі.

сентименти

ну і трошки про очевидне і приємне : )
бути мамою це дуже кльово. від першого дотику до найміцніших обіймів. перший рік дуже особливий. за такий короткий проміжок часу дитина стільки всього вчиться робити, що важко осягнути. слідкувати як вона пізнає світ, вчиться усміхатись, повзати, ходити, говорити. це сяйво в оченятах, хитрюща усмішка, коли робить шкоду та найніжніші ручки, що обіймають і не хочуть відпускати. я періодично зависала і зависаю дивлячись як вона щось робить. чи то спить, чи то намагається схопити іграшку, чи вчиться сідати, чи з n-го разу залазить на диван, чи робить перші кроки, чи просто грається собі. і я безмежно довго можу перераховувати всі переваги, але залишу їх собі : )
отже, мамою бути і важко і дуже солодко водночас : ) але ж ніхто й не казав, що життя — це проста річ!
dsc_4411

п.с. все вище написане є глибоко суб’єктивним та емоційним, аж ніяк не настановчим та стверджувальним!

Категорії: Мамський записничок | Теґи: , , , , , ,

  • Tonya

    Олександра, вітаю Дарину і вас з першим роком її життя і вашого батьківства!

    Багато посміхалась, читаючи цей пост 🙂 Всі діти і всі мами різні, та багато з описаного – і про нашу сім’ю. Отож лови промінчики підтримки і радості і від нас (і жодних непроханих порад 🙂 )!
    PS Малючка ваша – така гарнюнька, завжди читаю-дивлюсь і милуюся.

    • zymova

      дужа дякую за теплі слова й побажання!
      приємно бачити нових читачів : )

      • Tonya

        читач я не новий, лиш тихий))

        • zymova

          ну тоді нового коментатора : )

  • Andriy Zagorovsky

    Тобі, не без допомоги чоловіка, звісно, — все вдалося, і це чудова новина на цей час!
    О, мені коли батьки щось радять про дітей нині /вони же підросли, і починається — гуляйте, займайтесь, гуртки, там, чи ще якась біда/, то я їм просто відмовляю, бо в них уже був шанс, а вони ще такі починають розповідати, що там з мене виросло негарне, то я їм наголошую, що мене їхня думка про мене любого взагалі не хвилює ніразу. От ніяк кохану дружину на навчу, щоби вона свою мати теж менше слухала, бо де-не-де набридає.
    Про “ми” торочать ті же сам і люди, для яких одруження — це коли “половинки з’єднались у ціле”, я думаю. Я з коханою дружиною — два цілих, тому й діти в нас по цілому на кожного, ги.
    Подальших успіхів вашій родині!

    • zymova

      так, я теж тішусь, що не помилилась в цьому прогнозі щодо наших з Олегом спільних сил : )
      я впевнена, що оце нав’язливе радження то якийсь елемент менталітету чи генетики українців. десь закладено, що якщо люди стали батьками, то вони одразу тупішають, і всі! ну всі навколо краще знають. і головне ж хочуть лише кращого для тих батьків, бо як же ж вони без зовнішньої допомоги розберуться з тими дітьми самі, бідолашні. а ще лікарі теж чомусь не рахуються переконливим джерелом інформації, що вони там знають ті лікарі. раніше просто особливих проявів радження не помічала, а тут як навалило, то я і жаліюсь, бо сильна моральна травма в мене з того приводу.
      щодо „ми“. це здається теж передається від попередніх поколінь. бо питання теж задають не як там дитина? а як там ви? що ВИ вже вмієте? ну що зуби у ВАС вже виросли? чи скільки у ВАС вже зубчиків? : )
      дякуємо : )

  • Olha Savchyn

    Вже двадцять разів пробувала залишити тобі коментаря і все ніяк він не хоче тут залишатись 🙂 Ти неймовірно крута і великий молодець! Цей пост просто маст рід для вперше мам, та і для вдруге- чи втретє- точно зайвим не буде – як нагадування про те як воно є насправді ). Якби мені хтось підсунув щось схоже, коли я ходила вагітною Емілі, то геть було б все по-іншому :))). Реально, написала ти дуже гарно – я поки дочитала встигла і посміятись і навіть сльозу пустити – зачепила :). І насправді, мої очікування були дуже схожими до твоїх, та і спостереження теж подібні. А ще тішуся, що маєш такого турботливого чоловіка, бо це направду дуже важливо!

    • zymova

      дякую за компліменти : ) від мами двох це особливо цінно! я не крута, я просто підготувалась та добре дослідила питання : D несподіване нагрянуло з неочікуваного боку : )
      чоловік так молодець! але ж він тато, то як може бути інакше? : )