6 місяців

24.12.2013

от і минуло вже майже 6 місяців мого американського життя. хоча менше 6. бо з дуже сумної причини довелось змінити плани і їхати на Батьківщину значно раніше ніж планувалось. та нема лиха без щастя. і друзів побачила, і серце заспокоїла (бо ми вже не здалеку вболіваємо за долю України, а можемо долучитись до її творення безпосередньо), і зима моя таки буде зі снігом та морозом. далі таки трошки звіту за останні місяці та трошки про відвідини України

1. статус

нарешті закінчились основні бюрократичні процедури та десь на наступні роки півтора я можу розслабитись. маю тепер купу кольорових пластикових карток, які є документами. дуже навіть цінними документами. і лише на одній картці симпатична світлинка. в Києві таки краще фотографують на докумнти.

2. водійські будні

якби я не опиралась, а таки довелось. коротше без прав та авта тут важкувато. і не лише жити, а ще й, як виявилось, це часто є умовою для влаштування на роботу (яку я тепер починаю шукати, бо вже маю дозвіл). дороги тут широкі, правила дорожнього руху доволі прості. вивчила ту малу книжечку і поїхала здавати. як багато хто знає, в США керувати авто можна з 16 років. але з 16 до 18 є певні обмеження. отже, варіантів здачі на водійські кілька. спочатку треба здати теорію, потім саме водіння. але для неповнолітніх водіїв жорсткіші умови (дозвіл батьків чи опікунів та певні відмінності в самих можливостях водія) та тест довший на 10 питань. я ж тіпа доросла і мені не зважаючи на перші мої права мало бути простіше. прийшла я здавати. хвилювалась як першокурсниця на зимовій сесії. милий дядечко в черзі мене так заспокоював та запевняв, що все буде добре, що я йому повірила. і так повірила, що не помітила, що дали мені тест для неповнолітніх. я сумлінно відповідала на всі питання. так сумлінно, що не помітила підозрілих питань. в результаті тест я здала. хоча були невірні відповіді, кілька з них були помилками не для мого віку. але ж тест перевіряли як для неповнолітньої особи. бо жіночка, яка мені віддавала результат ще й перепитала скільки мені років і де я той тест дістла : ) отримала я учнівські права. і встигла навіть двічі порулювати до від’їзду. хоча Олег страшенно лякається, коли я це роблю : ) та прогрес є. може й подужаю я цю нелегку справу. мені дуже лячно поки, але заспокоюю себе тим, що в мене немає вибору : ) і так, з учнівськими правами, я теоретично (як доросла, бо неповнолітнім обов’язково ще й водійську школу відвідувати треба) можу вже спокійно їздити, якщо в машині є досвідчений водій. але я ж не вмію поки. та і вчити мене може хто завгодно, а не як у нас обов’язково в водійській школі брати уроки. так що поки вчитимусь.

3. опалення

клімат в Сан-Дієго хоч і не український, та вечорами в кінці осені вже стало прохолодно. треба було вмикати опалення. воно там автономне. тобто кожен пожилець сам собі вмикає, коли хоче. є два варіанти — газове та електричне. зараз ми живемо в квартирі газифікованій. тому й опалення газове. це така дивна штука, в якої є пілот і ручки для запалення, якими контролюєш інтенсивність. але отой пілот постійно горить. та самі ми його запалити не можемо. прийшов майстер і все зробив. ну що сказати? по-перше стрьомнуватий спосіб, бо постійно щось горить і лячно хату лишати в такому стані. по-друге воно лише в одному місці квартири, тому обігрів усього приміщення дуже відносний. але якщо все позачиняти, то наче нагріває. по-третє воно спалює кислород і дихати важко. тому наші рідні радіатори таки якісь комфортніші. електричні обігрівалки були на попередній. принцип подібний, розташовувалось в одному місці та палило кислород. але принамні не треба нікого щоб запалював та вимикаєш і нічого не горить.

4. ще деякі природні відмінності

тут інше небо ввечері та вночі. в Києві воно глибокого синього кольору. тут швидше якесь брудно-фіолетове. і місяць. коли він молодий чи старий, дуже чітко видно обриси тої частинки, яка темна. в Києві він вище чи що, і так детально не розгледиш неозброєним оком. а от зорі тут дрібненькі.

5. друзі та рідні

сумую за рідними та друзями. дуже. є звісно інет та різні відеозасоби зв’язку. та це все не те. мені кажуть це мине. але я чомусь сумніваюсь. я дуже розчулювальна. подивлюсь світлинки і реву, поговорю з кимось з ким довго не говорила і реву. таки важко, коли з твого життя зникає величезна частка. важлива частка. наче шматок тебе відрізали. може й сльозливий елемент сумування зникне, але не більше того.

6. люди

спостерігаю за людьми. практично нікого тут не знаю. тому поки що лише за незнайомцями. поки бачила лише дрібку країни, але вже стає зрозуміло, що скрізь люди різні. в Сан-Дієго вони якісь спокійніші, світліші та люб’язніші, ніж в тому ж Сан-Франциско чи ЛА. місто хоч і одне з найбільших в країні, але йому притаманні якісь риси великого села. в позитивному сенсі. з тобою привітаються незнайомці, з якими зустрівся десь біля озера, коли займаєшся хайкінгом (це такі піші прогулянки всякими непростими маршрутами з перешкодами) чи просто на зупинці автобуса заговорять з тобою про щось. водії дякують пасажирам, пасажири водіям. і усмішки : ) не всі усміхаються. але більшість. і одна справа, коли це в магазині чи ресторані. там це обов’язок. а звичайні люди — щиро усміхаються. і касир може не просто привітатись та подякувати за покупки, а пожартувати чи поцікавитись написом на футболці. спитати чи смачне оте, що ти купила. коротше Сан-Дієгівці дуже милі. в Сан-Франциско ми були недовго, але бачила багато неприємних та грубих речей. дещо нагадало українські маршрутки та їх пасажирів.

7. нові цікаві місця

щонеділі ми намагаємось їхати кудись на прогулянку. таку активну прогулянку. з останніх нових це була поїздка до гори Соледад (Mount Soledad). по-перше там знаходиться монумент ветеранам усіх війн. цей хрест видно здалеку.
DSC_9584
по-друге це найвища точка Сан-Дієго і звідти шикарний вид на океан.
DSC_9574
ну і по-третє туди чи то звідти ведуть багато доріжок для прогулянок.
ну і прогулянка лісом Cleveland National Forest теж була чудовою. чимось нагадало Карпати, чимось Скелі Довбуша. але про це детальніше в окремому пості мабуть. та і впевнена туди ще не раз повернемось, бо гуляти не перегуляти. поводирем був колега Олега — Род. завдяки йому про це місце і дізнались. а ще там є отакенні шишки : )
1-2

8. українські сан-дієгівці

українці в Сан-Дієго точно є. і судячи з наявності української хатки, про яку вже писала, доволі давно і немало. але якби не намагались особливих знайомств не завели. але почався в Україні євромайдан і вирішили таки підтримати своїх хоч із далеку. єдине що знайшли — служба з вшанування жертв Голодомору. приїхали, відстояли службу. трошки людей було. виявилось більшість з греко-католиків. і я так зрозуміла, що саме в церквах вони і бачаться та спілкуються здебільшого. решта або асимілювались, або усамітнюються. заїхали і в хатку. і як потім виявилось таки трошки спровокували процес. бо коли ми вже були в Києві, нам написали, що там збираються люди. і вони таки зібрались (чому я дуже рада!!!). і не один раз. та ми вже були в самому центрі подій. та і трошки роззнайомились. принаймні контактами обмінялись, і трошки крига скресла : )

9. поїздка в Україну

причина невесела і далеко не політична. особиста і родинна. зібрались дуже оперативно. зібрали мінімум речей, купили квитки на літак, попередили адміністрацію житлового комплексу. встигли лише купити теплий одяг. а це не так вже просто в Каліфорнії. бо потреби в такому немає. але є спеціалізовані магазини для туристів та спортсменів. ще й трохи зекономили, бо чорна п’ятниця. буквально на годинку додому перекусили, закидали речі в машину і до батьків Олега. в них переночували і зранку вони нас закинули в аеропорт. політ не найприємніший. але принаймні пересадок небагато. прямий до Москви, звідти до Києва. в мене звісно досвід невеликий, а може я ще й дуже прискіпуюсь. але мені не дуже сподобалось. хоча ненайгірший політ точно. він мені запам’ятався постійним бажанням пити, дуже нервовими сусідами спереду та пенсіонерами-зомбі. 70% пасажирів бабусі-дідусі і практично весь політ (окрім моментів, коли не можна вставати) вони тупцяли по літаку намотуючи кола. решта спали. а мені не спалось. ну і тупцяти разом з пенсіонерами не збиралась. врубила свою лампочку і читала, поки очі не заболіли. тоді врубила подкасти поки вуха не заболіли. а там вже й світанок. ще трошки і посадка. ми трохи запізнювались і хвилювались щоб встигнути на другий рейс. ще й другу валізу довго дуже чекали. але наступний рейс теж затримали, тому скрізь встигли. та якось мені незатишно було летіти літаками цієї авіакомпанії. та підозрюю, що то я балувана якась : )

10. євромайдан

з перших хвилин мені було важко відіврватись від новин з України. я погано спала і хронічно ревіла. події в ніч на 30-те довели до істерики. але опинившись на рідній землі стало значно легше. читаючи враження в соцмережах в мене було страшенне дежа вю. і хоча в кінці завжди дописували — цей майдан не такий як 9 років тому, враження були ті самі, що й в мене тоді. відвідаавши його я сама зрозуміла, що він не такий. та сама дружня атмосфера, ті самі намети і польові кухні, та сама сцена і більшість гасел, те саме єднання нації. але інші прапори, інші цілі, інші причини, інші дії влади. та на цьому майдані більше напруги, люди менш розслаблені і готові до будь-чого в будь-який момент. цей майдан якийсь невизначений і розрізнений. цього разу мені дуже страшно за людей, зі зрозумілих причин. бо, коли свідомо розбивають голови — це ненормально і це страшно. але тут неперевершені барикади та немовірно гарна ялинка : )
хоч ми з Олегом і не маємо можливості там бути постійно, і навіть щодня не виходить, бо і в Києві ми не щодня (саме через причину приїзду), але все одно легше. мені так легше. я близько до своїх, я на рідній землі. але як там на одному з плакатів пише: я крапля в океані.
DSC_3523
хоча я і далі плачу під гімн.
ще тут я побачила багатьох людей. яких навіть не сподівалась встигнути побачити. і якщо ви це читаєте — я дуже рада була цій чудовій нагоді.

11. підсумки року

це був той рік, який дуже сильно змінив моє життя. точніше перевернув його з ніг на голову. останні півроку я вчусь жити наново. це рік втрат та здобутків, розставань та зустрічей, нових вражень та відкриттів, великої кількості сліз та усмішок, обіймів та поцілунків, збування мрій та бажань. це рік, коли я майже фізично відчула як же є багато людей, яких я люблю і які люблять мене. і яка ж я щаслива, що змогла до кінця року всіх побачити та обійняти. ну майже всіх. не хочеться писати, що рік був важким. бо більша його частина таки подарувала мені багато-багато митей щастя. думаю і не лише мені.
тому наступного року хай всі ваші миті щастя множаться!
а ще хочеться щоб ота приказка, про те, що якщо дуже-дуже чогось захотіти — то воно станеться справдилась. ажде мільйони українців дуже-дуже хочуть щоб все в Україні було добре. то хай так і буде!

Категорії: Записничок, США | Теґи: , ,

  • Marcos

    Ледь дочитав, таке велике) Вітаю з учнівськими правами!

    • zymova

      ну три місяці з відзвітовую. насичені були : ) дякую. то фігня. от якщо я водіння здам, тоді вже вітатимеш : )

  • Юлька-булька

    о! рада тебе чути, чи то читати)))) за 6 місяців іноземного життя багацько сталося, так бачу. але знай, що все завжди виходить на добре) так що нехай щастить на все хороше і добре! а за майдан у мене такіж почуття – спочатку жила новинами, снилося по ночах…. молилася…. надіюся, длдя україни все вирішиться на краще)

    • zymova

      та я вже себе майже дитиною відчуваю, яка вчиться ходити й говорити. насиченість подій та інформації зашкалює. іноді аж голова вибухає. важкенький був грудень. далі спробую повернутись до частіших дописів.

  • Andriy Zagorovsky

    Ой, та в нас газова колонка з фітилем, що теж постійно запалений, тому просто найближче вікно лишати на зимовому провітрюванні.
    А хіба в Україні обов’язково саме в школі вчитись водити? Я думав, що школа суто на вибір, а головне здати в ДАІ /а там просто грошима здається, а не знаннями правил чи навичками, ги/.

    • zymova

      яке провітрювання? перший поверх.
      в Україні обов’язково курси і якась кількість уроків їхнього інструктора. можна звісно лише заплатити і не відвідувати. але це вже інше питання. можна одразу мабуть заплатити і тіпа стати водієм. але я в житті хабара нікому не давала, тому не знаю як то робиться.
      мої хранцуженки мене лякали мало не 10 місяцями навчання для здачі на права їхні. от воно жахіття : )

      • Andriy Zagorovsky

        Яка різниця який поверх? Головне — приток свіжого повітря.

        • zymova

          як це яка різниця? а безпека? залізти ж можна легко.

          • Andriy Zagorovsky

            Поки ви вночі вдома?.. Ви точно в Ґамериці?

          • zymova

            ми в Україні, а хата там з увімкненим пілотом.

          • Andriy Zagorovsky

            А, е, так а нащо ви лишили?.. Я думав, мова про час, коли ми живете,а не коли поїхали. Як ми їдемо, той і газ перекриваємо, і воду.

          • А який сенс вимикати щоб потім морочитися з запалюванням? Страховка є — решта не наші проблеми. Ну і мої батьки були там кілька днів тому — все в порядку.

          • Andriy Zagorovsky

            А, та, запалювання…

  • Andriy Zagorovsky

    Вітаю з днем народження!
    Бажаю здоров’я, добробуту, щастя!

    • zymova

      дякую!