Львів осінній

цього разу подорож в культурну столицю України була осінньою. вперше у Львові я була давно, і це теж було восени, але приїзд був у світлий час доби. бо не пам’ятаю жодного темного ранку у Львові на вокзалі.

отже, Львів зустрів нас з Наталкою темним небом і…
перепрошую, але бздінням!
правду кажучи, я спочатку подумала на одного з дядечок з нашого купе. за що потім мені було соромно. бо коли ми вийшли з потяга, бзділо ще більше. поки ми йшли до центру пішки ранковими вулицями почало вже навіть нудити. тому ми не те, що хотіли десь поснідати, а просто мріяли сховатись від цього смороду. і тоді я згадала про скарги львів’ян на цей неможливий сморід. і про цю мапу
і поки шукала посилання на мапу виявила, що існує навіть програмка спеціальна для сповіщення про сморід

на щастя поки ми снідали сморід зник. всі наполягали на тому, що ми звикли просто, але він таки зник. і не повертався до нашого від’їзду з міста.

отже. сніданок в Криївці (в якій більше нема моїх улюблених млинців з сиром та зеленню 🙁 ) та кава у Світі Кави.

трошки прогулялись центром, помилувались знайомими місцями. не знайшли як потрапити у Вірменську церкву бо скрізь все зачинено, але знайшли оцю вуличку

посиділи під конем на чудовому осінньому сонечку і пішли поселятись. навіть раніше ніж планували.

квартирка на Шептицьких біля собору Святого Юра. така собі. але ліжка є, вода є. все що треба.
найкумедніше було спілкуватись з газовою колонкою. спаливши 5-6 сірників так і не запалила її. остання спроба була правду кажучи небезпечна та дурна, але хотілось дуже помитись. я спробувала вглиб сірника пхнути. але самозахист спрацював і я відскочила як ошпарена. але після того, як таки мені вдалось навчитись керувати підпалом))) я заспокоїлась. хоча так і не зрозуміла смислу її роботи, може хтось пояснить.
спочатку трошки відкручується газ, запалюється пальничок. потім відкручується кран гарячої води!!!! і тоді вогонь запалюється на повну силу. при чому це робиться з таким звуком вибуху, що можна посивіти. і найдивніше для мене — прикручуєш воду пригасає вогонь. ЧОМУ????? Як газ пов’язаний з напором води? ну хтось поясніть мені.

трохи відпочивши відправились на прогулянку. пішли інакшою дорогою, прогулялиць парком Франка.

дуже гарно. ще зелена трава, напівпожовклі дерева, лисття різнобарвне на землі. гуляти не перегуляти.

зустрілись на обід з братиком та Алєю в Кривій Липі (не згадаю де і хто, але сказав, що там порції зменшились і ціни збільшились. так от ніфіга. все як і було велике, дешеве і смачнюще!!!)

далі зайшли в гості до братика, познайомились з Бобо

та пішли гуляти в Стрийський парк. ми там були вперше. давно хотіла відвідати, та все не встигала. теж дуже приємне місце. шкода ставок спустили і ми не побачили лебедів. зато стільки білочок було ммммммм…
втікаючи від навали весільних процесій пішли далі парком. виявилось, що в Політехніки кілька кафедр фізичного виховання)))
ще бачили пам’ятник українському футболу.

бачили хлопчика, який займався дивним заняттям — стрибав на якихось натягнутих смужках чи тросах на попі, потім вистибував на ноги. і закінчувалось це не дуже гуманно. він зіслизав і отримував цим тросом поміж ніг. аж мені боляче на те дивитись було. уявляю як воно чоловікам.

далі шукали де вечеряти. звісно вже було повно народу і всі заплановані заклади зайняті. поїли в Мапі
там великий вибір різноманітних видів кави. що змусило мене зацікавитись нарешті в чому різниця між ними.
отже. кава латте та кава латте макіато. в обох співвідношення кави до молока 1 до 3. в простому латте, в підігріте вспінене молоко додають еспресо, так щоб пінка лишалась зверху, а латте макіато як я зрозуміла, головним є збереження слойності молоко-кава-пінка та кавова плямка посередині (бо сама назва макіато і походить від слова пляма). а от в капучіно співвідношення інше — 1 до 2. і тут вже не в молоко каву, а в каву молоко. теж зверху прикрашають піною. на усих цих напоях часто роблять малюночки, що звуться латте-артом.

я молоко не п’ю, тому пити таке не можу. але малюночки гарні.

повечерявши гуляли вечірнім Львовом. покавували в кав’ярні На Бамбетлі, вилізли на дах Дому легенд. ледве-ледве, бо народу повно. і після довгих блукань вуличками в пошуках де б випити якоїсь смачної настоянки добрели у той же провулок Крива Липа, й осіли в барі.

після затишної бесіди розійшлись по домівках.
тут ми дізнались, що трамвай можна не чекати навіть після 22-ї. бо поки йшли жодного не проїхало. а головне ми не розуміли де саме його в принципі на Городоцькій чекати. жодного знаку зупинки по всій вулиці 🙁

в квартирі я вже практично професіонально „завела“ колонку майже не здригаючись від її „бах!“ при запалювальні)))
вляглись, поділились враженнями, склали плани на завтра. і тут почалось…то щось рипіло, то мені здавалось, що хтось підморгує мені в дзеркалі чи якісь очі, що світяться. потім постійно чулось що бахкає газова колонка, потім відчинились двері в кімнату зі страшенним рипом і ми обидві прокинулись))) зігрівшись під ковдрою таки заснула, але тут зажужжав телефон Наталки. хтось о 1 ночі вирішив поцікавитись як справи)))
тут я подумала, що ми або старішаємо, або просто якісь не такі. приїхали гуляти, а спимо о 1 ночі)) треба ж до ранку гульбенить і ужиратись в зюзю! одразу згадався той чувак в Пітері, що дивувався з нас з Танєю, що ми вночі спимо, а не в клубах тусимо))
але відвернувшись від дзеркала таки заснула.

ранок зустрів нас дощем. власне як і обіцяв мій прогноз погоди. виселившись з хати відвезли речі на вокзал. хоча чекали його довше ніж можна було дійти пішки як виявилось))) добре, що в мені щось спрацювало в голові, бо здалось що ми не в ту сторону стали чекати трамвай і я таки встигла спитати людей чи мені правильно здалось.
далі знов трамвайчик, але вже до центру. Наталя ну дуже вже хотіла в Мазох-кафе. Не можна було їй в тому відмовити.

поки чекали відкриття попили кави і зайшли))
або зранку там не так прикольно, або я правильно розчарувалась. точно знаю одне, чекала я більше всяких приколів ніж одні кайданки на ліжку і одні на стелі.

хоча пропозиція пошмагати нас хлистом мене застала зненацька. я так цього не очікувала, що не засняла цей процес. але Наталці сподобалось : ) та власне офіціант був дуже люб’язний та уважний.

далі в нас за планом було окультурення в музеях. ми обрали музей Соломії Крушельницької, на вулиці з її ж ім’ям. до речі погода змінилась, і нас надворі вже чекало сонце. музей дуже приємний. розташований в будинку, де у Львові жила сама Крушельницька.

зізнаюсь чесно знала я про неї мало що, тому екскурсія була дуже цікавою і пізнавальною. і пані екскурсовод нам дуже сподобалась. шкода, але не можна було фотографувати. зате тепер я знаю більше про ще одну українку, якою варто пишатись.

натхненні музикою та Соломією Крушельницькою гуляли ми вулицями, зайшли у двір біля палацу Потоцьких.

і нагулявшись вирішили відвідати ще один новий для нас і запланований заклад Cafe#1
тільки раджу. дуже надихаючий інтер’єр, зручно і гарно. неймовірно романтично.
чудовий вибір вина і кави. і дуууууууууууужеееее смачно (Шато Лістран, Тосканський салат і офіціант Коля — рекомендую). але місце популярне, тому швидко там не вийде поїсти. і якщо ви туди потрапили вже удача, бо це не просто. кілька світлинок (роблячи їх, я почула критику від панночки за сусіднім столиком, але вона взагалі була якась істерична, тому хай їй тепер гикається : ) вона говорила дуже багато, і все на щось чи когось скаржилась. дратувало мене мабуть найбільше не це. вона все не могла визначитись якою мовою їй говорити. ну поряд були іноземці то англійською, подруга її українською і англійською розмовляла. а ця то на російську, то на українську, то на англійську. як на мене однієї англійської було достатньо)

минуло півдня і треба було вже запасатись сувенірами, кавою та подарунками. на що ми і витратили десь так годинку-півтори. в пошуках де б то знов попити чогось смачного зайшли в цікавий заклад Хорс. Ми правда були не голодні, а хотіли пити. Судячи з усього там має бути смачно)) А от з напоями не склалось у нас. Як сказав офіціант (хоорший такий гуморний хлопчик) — „у нас скрутні часи“. Тому пили Львівське.

останні прогулянки вулицями, останні світлини левиків))

і Гасова Лямпа. чудове завершення вихідних. столик на терасі, м’який теплий плед, смачна їжа і настоянки в колбочках. і страшенно мила дівчинка-офіціантка. ми так розслабились від чарівної атмосфери вечірньої Вірменської, що мало не спізнились на потяг)) рятувало таксі 🙂

Львівський вокзал як завжди надзвичайно привабливий ввечері, чудовий вечір і купа вражень у нас в серцях про подорож.
Їхали з міста в купе пронизаному ароматом кави : )

Підсумок: подорож вдалась! Цього разу я не зустрічалась з жодним львів’янином, не карабкалась на ратушу, не відвідувала Дзиґу та Золотий Дукат. але! зустрілась з братиком та Алєю, познайомилась з Бобо, побачила багато нового (дивно, бо їзджу у Львів вже більше 10 років поспіль), напилась кави досхочу, нам дуже підфартило з погодою, офіціантами та й взагалі — кожна наша думка майже миттєво ставала реальністю. величезне ДЯКУЮ! Наталочці, за те, що склала мені компанію.

Без тебе мені було б не так легко і весело.
Більше світлин тут