без назви

9.4.2011

тиждень просто вирує подіями та активністю.
з самого понеділка я майже не буваю вдома.

це прогулянка з француженкою і експрес екскурсія містом, зустріч з друзями з інших міст, сюприз-зустріч з подругою, яка живе вже 6 років у Франції і приїхала в Україну у відрядження!!!, похід в кіно (до речі, фільм класний. Castillos de cartón (на українську чогось переклали Етюди втрьох, а в назві щось про замки на папері) та і дубляж непоганий) і от на носі вже наступна зустріч з друзями.

давно не мала такого насичення подіями. робота не відстає від мого особистого життя, там почались дуже гарячі деньочки. підготовка семінару та мого на ньому виступу, підготовка до фестивалю, який дивним чином перекочував в наш любий навчальний заклад (зникає геморой транспортування учнів в іншу школу, але з’являється значно більший — прийом всіх інших учасників фестивалю), екзаменаційні контрольні та закупівля підручників на наступний рік. але !!!юууууууууууууууху!!! закінчився карантин.
така дурість саджати всіх дітей в один кабінет. половина предметів все одно не викладається у потрібній формі (краще б вони вже вдома сиділи і самостійно вчились, толку і то більше було б), бо клас має ділитись на групи, або ж для цього потрібне обладнання чи спортивний зал)); діти все одно мають контакт з іншими школярами, бо ніхто їх силою там не триматиме, та і в туалет то вони ходитимуть якось, і з уроків йдуть з усіма разом; вчителі то все одно з ними контактують і це теж нікого не від чого не захищає. висновок чергова бюрократична тупість! завдяки якій відставання в програмі, розбалувані діти, знищений кабінет. а найкумедніше — дівчинка захворіла на канікулах, коли з нею ніхто і не контактував взагалі, вона навіть не в Києві живе. маячня одним словом.

а ще я переставила парти в кабінеті. знову. поставила їх двома купками. потестую такий варіант. намагаюсь виграти більше простору — кабінет малий — та розвести по кутках розбишак, а ще хоч трохи зберегти залишки шпалерів на стінах, ці нахаби катанням на стільцях їх здирають. тепер далеко до стіни)))) та і кращий обзор та доступ до учнів мені. а їм легше виходити до дошки. а ще маленьким більше місця дла ігор та танців.

upd

Категорії: Замальовки з життя | Теґи: , , ,

  • Marcos

    яка добре вчителька…тепер їм до дошки добре виходити, може вони взагалі не хочуть до неї виходити 🙂

  • Marcos
    не повіриш, вони всі рвуться саме до дошки. таке враження, що вони мають якийсь наркотичний потяг до писання на дошці. навіть двійочники.

  • zav

    Світлу або план кіпнати!

    • zav
      завтра зроблю.

  • zav
    дивіться. забула про них зовсім. а сьогодні була з фотоапаратом і згадала.

  • zav

    Ага, цікаво.
    Радянські парти жахають як завжди.

  • zav
    все, що маю. і те наступного року відберуть. мій та сусідній кабінет розбомблять і зроблять один новий для малюків. а я буду вчителька-бомж)))) безкабінетна тобто.

  • zav

    Ходять казки, наче раніше вчителі пересувалися між класами, а не школярі, ги.

  • zav
    залежить від школи. в деяких і досі так.
    але це не зовсім логічно. бо кабінети обладнані відповідно мають бути. бачите в мене стіни всі в картінках))) карти, плакати, таболиці. то все з собою нереально тягати.

  • chrishoneybee

    такі милі шпалери… якось навіть на український клас не схоже. а мексиканський скорше, чи щось таке… 🙂
    ото подумалось таке

    • chrishoneybee
      хі хі))) ну так іноді у нас справжня Мексика))))