Je ne regrette rien

29.10.2010

саме так. я намагаюсь жити за принципом „Je ne regrette rien“— Я ніпрощо не шкодую.
це складно, але краще так. але іноді задумавшись про своє життя виникає якест відчуття подібне на жаль чи картання себе за щось.
краще скажу так — я сумую…

я сумую за своїм студентським життям. сумую за постійним спілкуванням з друзями. бо ми подорослішали, знайшли свою пару, а деякі вже мають діток. і тому ми вже не можемо так само безтурботно і так само часто бути разом. сумую, бо вже майже рік не можу їх побачити. елементарно не виходить, бо постійно плани змінюються. розумію, що з дітьми не всі готові активно гуляти чи по гостях ходити. але нічо. вони скоро підростуть і думаю взимку я їх точно зможу всіх зібрати.

я сумую за своїм активним культурним життям — театри, концерти та рок-фестивалі. зараз це максимум відвідування Країни мрій чи похід в кіно. зараз ти вже думаєш про відповідальність. думаєш, що це рано вставати, а пізно повертатись. і так далі. а ще запаз я не завжди можу це собі дозволити матеріально. проходжу повз каси з афішами улюблених гуртів і аж … уууууууууух. але знов думаєш — іти самій нудно навіть на улюблений гурт. і продовжую сумувати. а вдома вже вмикаю і слухаю.

я сумую за своєю попередньою роботою і її атмосферою та в дечому великою свободою. сумую за співробітниками і нашими посиденьками. сумую за більярдом по четвергах. сумую за святкуванням ДН. сумую за нашим акваріумом.
моя теперішня робота мені подобається. але. Але. але це лише миті. бо 80%, а то і всі 90% це постійне напруження, хвилювання, тиск та неприємності. це абсолютна залежність від інших, і максимальний контроль та паралізованість дій. це страшенно демотивує. але маленькі та яскраві очі допомагають це витримувати, а дитячий сміх просто допомагає забути хоча б на мить про відповідальніть, залежність, тиск…

я сумую за тим, що не можу бути зараз в іншому місці. бо це важко. ще важче пояснювати це іншим і дивитись як змінюється їх обличчя. але ж є скайп і віра, що скоро це закінчиться.

я намагаюсь жити не шкодуючи ніпрощо і відшукуючи в житті якомога більше позитиву. а шкодування лише шкодить. жаль лише отруює. усміхайтесь собі і оточуючим 🙂

Категорії: Те, що на душі | Теґи:

  • Я ніпрощо не шкодую. це складно, але краще так.

    Це складно? ололо, сестричко, ви заганяєтесь. це дуже просто.

    • Xobb
      мені складно. бо є речі, які осмисливши зараз я б може зробила інакше. але подумавши ще більше розумію, що яка різниця, що я зараз про це думаю. бо „поздно Фрося пить Боржоми“©

  • Тут насправді все просто, от в тебе точно в житті траплялись якісь не гаразди, впевнений що за ними ти не сумуєш, а сумуєш за якимись світлими приємними речма. Але ти б так само сумувала/чекала ци приємних речей які на тебе ще чекають (як би ти знала про них) , але ти не знаєш тому сумуєш за тим що було, і що саме цікаве колись ти будеш сумувати за тим що буде від цього моменту.
    Я теж часом сумую за багатьма речима, але розумію що в майбутньому мене чекають не менш приємні просто інші речі 🙂

    • Dyak
      ну так. може я ще не все написала, бо це блог і виливати сюди аж все не врато. проте…
      це мабуть частина мене просто протистоїть процесу дорослішання і обурюється ситуацією безпомічності в деяких речах і процесах.

  • zav

    Мені здається автор бльогу не рішає проблем, про котрі говорить. А потім із того сумує.
    Тут треба рішать і не сумувати! Або не рішать – рішуче забивать, і тим більше не сумувати.
    А озирання оті, ще й було би куди – у студентські роки, бґґ, це взагалі юність. Нє, юність це файно, звісно, але лише доти, доки не осягнуто мудрість старості.
    Ніколи не шкодую ні про що минули, ібо минуле якщо й змінити, то це меншовартісно. Змінювати треба майбутнє.

    • zav
      які ще проблеми?
      це просто ностальгія, або сум за тим, що не може бути вірішено моїми силами. бо все, що залежало від мене і навіть не від мене вже було зроблено. я не можу змушувати друзів кидати все — і бігти зі мною на зустріч, бо мені так хочеться. що там ще…концерти, ну тут більше фінансова проблема. я не шкодую за минулим. я сумую за дечим в минулому. це називаєтся — ностальгія. щодо пана в мене часом взагалі виникає враження, що в нього відчуттів та почуттів взагалі нема. тому не дивуюсь. та і читаєте неуважно. і повчаєте як раз завжди ви, хоча і не знаєте ситуації цілком. минуле змінити не можна і я цього не бажаю навіть. а майбутнє тре не змінювати, а створювати. от.

  • zav

    Ну, створювати теж, але зважаючи, що більша його частина залежить від характеру, котрий уже загалом сформований, то правдивіше все ж казати змінювати.
    Почуття мають слугувати розвитку, а не бути гальмом. Тому вгрубу настальгію, вгрубу. Мені обіцяли, що я буду згадувати школу, інститут, роботу, але я навіть у власній родині не бачу кінцевої межі мого життя. І вважаю це правильним.

  • zav
    змінювати можна те, що знаєш. змінити те чого не знаєш не можна.
    та живіть собі як хочете. а я вже вирішу сама, ностальгувати чи ні.
    ви постійно згадуєте своє навчання та всім в очі тицяєте. так що нінада.
    зв’язок якоїсь примарної кінцевої межі та родини якось не зрозуміла.

  • zav

    От я і кажу, що треба тобі вивчати себе, а не сумувати. Ібо вивчивши себе тямитимеш у власному майбутньому.

  • zav
    я то знаю чого й хочу від свого майбутнього. і вам туди точно зась.
    і зрозуміти дівчину/жінку вам теж навряд колись дано.
    тому розслабтесь і поради можете хіба сину з дружиною нав’язувати :р

  • chrishoneybee

    Підтримую думку Дяка! Раз є за чим сумувати, значить в тебе в житті було багато хорошого. ..а попереду – ще незрівнянно більше всього такого, про що можна буде колись згадувати і ностальгувати…. 🙂

  • chrishoneybee
    судячи з коментарів — ця риса якась дуже дівчача))))
    хлопчики он бач як противляться)))

  • chrishoneybee

    то вони прикидаються. всередині ми всі однакові, і хлопчики і дівчатка 😉

  • chrishoneybee
    повір мені пан zav дійсно такий нудний))) я його давно знаю. і це не лише маска в мережі, він і в житті такий же дотошний)))

  • zav

    Це дівчатка прикидаються, так і знайте!!1

  • zav

    Як каже мій начальник завгосп: “от раніше було краще… ага. а все чому? а тому що вони раніше були молодші!”©.