давні друзі

27.10.2010

відвідала вчора своїх колишніх колег в Могилянці. давно вже звідти пішла, а досі підтримуємо стосунки. а там так як все було. такі самі теплі розмови. ті самі теплі очі та усмішки. чаювання з тортиком серед завалів книжок. суперечки між Сергієм та Оксаною. жарти та милі розмови про життя. заходжу не часто, коли маю час, або є нагода. цього разу вітала двох іменинників.
до Києво-Могилянської академії в мене особливі почуття. хоча я і не стала її частиною як студентка чи аспірантка, багато що пов’язане з нею. і заходячи всередину корпусів в мене по тілу розпливається приємне тепло, задоволення та спокій. і серце трошки швидше починає битись.
щиро заздрю спудеям проходячи коридорами та заглядаючи в бібліотеку. мені б такі умови для навчання… але про свої студентські роки в іншому ВНЗ я аж ніяк не шкодую і ніколи цього не зроблю.
а ще мені важко звідти йти. так наче Академія мене заманює чарами і я піддаюсь. а виходячи за ворота наче магнітом тягне назад. і тупцяючи до метро на очі навертаються сльози, а на губи усмішка. сумно, бо не можу бути там, але радісно, бо можу туди навідуватись до своїх рідних колег.
п.с.
а ще сьогодні цьому прихистку моїх думок та вражень вже два рочки.

Категорії: Записничок | Теґи: , ,

  • мої вітання твоєму творінню! а от в мене ностальгії за цими жовтими будовами якось не спостерігається. з якого б це дива? хм

  • Feuille
    ну мабуть таки не місце красить людину, а людина місце. тому саме через людей з Могилянки в мене таке ставлення і до самої будівлі-установи.

  • О, то твій блог мав іменини? Найщиріші вітання та побажання тривалого й цікавого продовження його життя в просторах нету! 🙂

    • Дякую, Верблено!