учні

24.10.2010

Думаю всі читачі знають, що на даний момент я працюю вчителем. Тому багато що пов’язане в моєму житті саме з цим. Зараз вже другий рік в новій школі, і четвертий у викладацькій практиці. Кілька слів та порівнянь про учнів.

1. Найперше — вони дууууууууууууууже різні всі. І це треба розуміти і брати до уваги. Але всі дітки з якими я колись працювала таки йшли на контакт і ми знаходили з ними спільну мову. Специфічну, проте спільну 🙂
2. Учні бувають складними. В усіх випадках це наслідки виховання чи проблем в сім’ї. Навіть з першого погляду гарна сім’я може мати вади. А дитячі психологічні травми дуже сильно впливають на подальше життя.
3. Учні це діти, а не дорослі. Про це теж варто пам’ятати і тримати себе в руках. Особливо з підлітками.
4. Учні вважають, що незалежно від їх навчання вони завжди все матимуть, бо є ж батьки. Дуже помиляються. І мрії в них теж дуже обмежені внаслідок цього.
5. Учні завжди впевнені, що школа їм не потрібна. Деяким таки не потрібна, бо вже безнайдійно, або ж просто деяких треба ізолювати. Я є прихильницею можливості дозволу йти працювати без шкільної освіти дітям (молодшої школи цілком достатньо для бази — читати, писати, рахувати), якщо вони не бажають вчитись. А деяким дозволила б вчитись вдома, якщо батьки можуть забезпечити таку можливість.
6. Учні дуже впливають на життя вчителя. І вони не лише його псують, як деякі одразу можуть подумати. Але доволі часто вони його прикрашають і роблять яскравішим. А ще дозволяють вчителю довше відчувати себе молодим.
7. Учні бувають нестерпними і жорстокими. Думаю тут немає сенсу уточнювати.
8. Учні бувають улюбленими. В мене є два улюблених класи. І на їхніх уроках я лише відпочиваю та отримую задоволення. Навіть коли вони бешкетують.

Підсумовуючи хочу сказати, що не зважаючи на прикрі винятки (не терплю хамів), більшість своїх учнів я люблю. Якими б вони не були розмуними чи не дуже, слухняними чи не дуже, маленькими чи не дуже…
А ще зізнаюсь, що не вмію оцінювати об’єктивно, а завжди додаю бонусів за старання чи прогрес. Не всі можуть бути всезнаючими. У всіх діток різні здібності та вподобання. То навіщо силувати?

В мене зараз почались канікули, і хоча я страшенно втомилась за ці два місяці, за дітьми сумуватиму. Напевно це таки діагноз 🙂

Категорії: Записничок | Теґи: , ,

  • Атлічний допис. Надихаюче пишете. Атлічно також шо робота вам подобається. Так шо успіхів надалі в педагогічній проктиці.

  • Xobb
    🙂 дякую, братику.
    успіхи не завадять, бо завучу щось не дуже сподобалась моя діяльність.
    ну от сходжу на курси підвищу знання))) і побачим хто кого))

  • zav

    Най би вона перша сходила, ги.

  • zav
    та піде колись, коли її час настане)))
    вона ж ще не приходила на уроки з моїми умнічками. то і не знає як воно буває

  • )))) Дуже приємний допис. Учням пощастило з вчителем. 😉
    Ех, педагогіка… Я чекаю своєї педагогічної практики. Щоправда, в університеті, це трохи інше, а все ж… Млосно.
    Останнім часом помічаю, що мама все більше цитує мені роботи своїх учнів… Останній «шедевр», від якого ми сміялися до сліз, — це з самостійної 8-го класу: «Першою державою, що об’єднала східнослов’янські племена був СРСР». Як кажуть в народі, і сміх, і сльози…

  • Верблена
    ну завуч так не думає. а деякі діти таки щиро мене люблять і в нас це навзаєм 🙂 через них я досі лишилась на цій роботі.
    а жарт запостила на укрбаш)))

  • Або коли пишуть в самісінькому кінці роботи: «Знаєте, думок є дуже багато, але нічого конкретного по цій темі…»

    Таки ще раз повторюся, що твоїм учням пощастило з вчителем. Бо вони завжди відчувають ставлення.

  • дякую за таку віру в мене)))
    мої ще малі і пишуть паганенько.
    а старші то там група з одних хлопців, помішаних на зброї та вбивствах. уяви які там можуть бути твори, якщо навіть діалог по темі „Магазини“ перетворивася на пограбування))

  • Просто дуже приємно, коли таке ставлення.
    Якщо чесно, то багато вчителів (колеги мами), яких знаю, з такою озлобленістю розповідають про свою роботу і про тих дітей нещасних, що я не дивуюся, коли їм уроки зривають. Думаю, їм давно пора змінювати місце роботи.

    ))))))))) Що кому цікаво. Напевно це не лише від віку залежить. Коли нас довго допитувався викладач про шляхи отримання додаткових коштів на підприємство, а ми вже перелічили все, що могли, то єдина наша рекомендація була: продати нирку.
    Щодо зброї. Їхала в маршрутці минулого тижня. Йшло по вулиці двоє хлопчаків з якоюсь пластмасовою зброєю. То навели ті автомати, чи що воно таке, на нас і з величезним задоволенням «розстріляли» усіх, кого у вікнах побачили. То не дивно, що такі діалоги складають…

  • Верблена
    я колегам на деяких теж активно скаржусь. коли мені хамлять в обляччя, я цього не терплю. але це на щастя винятки серед моїх учнів.
    також бісять повторні спроби пожартувати на рахунок хабарів. один-два рази це ще смішно. але хронічні пропозиції бісять. вже маю стопочку доповідних від учнів 8-го класу 🙂
    так що я їх люблю. але деякі індивіди мене виводять добряче. хоча після кількох взбучок — наче налагодилось.