осінні миті

19.10.2009

Хоча осінь ще і не скінчилась, але основні її події вже позаду та і найгарніша частина осені теж.
Перша мить — 1 вересня. Цього року я знову зустрічала його в школі. Спеціалізованій школі. І знов у ролі викладача. Приємно вразила таки приємна атмосфера маленького колективу колег викладачів іноземних мов. І навіть квітами мене навантажили, щоб мені як новенькій не було сумно від їх відсутності.
Далі мене чекали півтора місяці адаптації. Хоча навряд вона колись закінчиться, на цій посаді ніколи не припиняєш дивуватись. Але головне знайти спільну мову з підопічними.
Ті, кого найбільше боялась виявились найлегшою перешкодою — першколашки.
Раніше не мала досвіду роботи з малятами, тому страшенно боялась. Але тепер це мої улюбленці. Страшенні непосиди та бешкетники. Але такі чисті, милі і справжні. Ці оченята і посмішки просто змушують про все забути. А як приємно, коли через весь коридор біжть маленькі ніжки та збивають тебе з ніг обхоплюючи в обійми. Нехай вони ледве вище колін дістають, але рухатись вже не можливо.
Уроки хоч і коротші ніж в дорослих, але за ці 35 хвилин так вимотуєшся співаючи, танцюючи та граючись в різні ігри та в перервах між вивченням нового витягаючи когось з-під парти, або розводячи двох розбишак, які побились через карточки чи іграшку. Проте все одно — це один з найбільших позитивів моєї нової роботи. Ще є трохи старші бешкетники з 5-го класу, але вони вже не такі справжні та не такі безтурботні.

Мить друга — боротьба з банками, або гра зароби та спробуй отримати зароблене. Нова робота — нові проблеми з одержанням зарплатні. Ще жодного разу ця процедура не пройшла непомітно. Завжди затримки чи інші пригоди. Цього разу я не просто заробляю гроші, я ще й виборюю право їх одержувати. Бо з карткою вічні затримки, а готівку ще треба зловити по всій території школи))) Нажаль мені це терпіти довше ніж я сподівалась. Бюрократія страшна річ.

Мить третя — медогляд. Так дотошно можуть перевіряти лише вчителів. Точніше стільки перешкод для виконання своїх обов’язків можуть створювати лише людям, які за це отримують найменше. Головне що найменше їх турбує саме здоров’я вчителя — це знову ж таки процедури для галочки. Ти витрачаєш на це свій вільний час та зусилля, в результаті отримуєш купу докорів, мінмімум турботи про здоров’я, спілкування з істеричками та якщо пощастить як мені і букет з кашлю та нежитю. Бо провівши хоч годину в поліклініці — шанс захворіти на щось неймовірно зростає.

Мить четверта — зустрічально-спілкувальна. Осінь мабуть та пора року, коли я найчастіше зустрічаюсь з друзями, приєтелями та просто знайомими і новознайомими людьми. По-перше багато днів народжень друзів, по-друге гарний час для прогулянок на початку осені, та чудова пора для посиденьок за кавою/коньяком щоб зігрітись.
З віком дні народження перетворюються не у святкування чийогось дня, а в дуже чудовий привід зібратись друзям, бо дорослішаючи ми бачимось все рідше. Друзі дуже важлива частина мого життя і в певні періоди життя вони єдині, хто рятував мене від дурниць, які лізли в голову. Це ті люди, з якими можна втамувати горе, але найбільше хочеться ділитись радостями свого життя таким чином їх примножуючи. А ще так класно зустрічатись просто так без усяким приводів.
Люблю свою компанію для дівчачників, яку здобула завдяки одному форуму. Форум давно не відвідуємо, а компанія досі жива і ми завжди з радістю зустрічаємось потриндіти про своє жіноче, яке доволі часто доповнюється одним з хлопчиків з тієї ж компанії, тільки їх важче вже витягти.
Люблю своїх співробітників з Могилянки. Хоч робота була не з найкращих і пішла я звідти не за кращих обставин — я досі їх відвідую та з радістю розділяю їх свята та приємності, коли маю можливість.
Люблю зустрічати нових цікавих людей — витягаючи їх з віртуального світу в реальний. Таким чином порушуючи штучність спілкування та відродження нормальних людських традицій.
Мить п’ята — самотня. Коли холодно найбільше хочеться ніжності та ласки. А так стається, що саме в цей період я їх позбавляюсь. Важко усвідомити, що не можеш просто сісти в метро чи маршрутку і приїхати. Туди метро не ходить, так само як маршрутки. І тоді відчуваєш себе не просто самотньою, а просто дуже маленькою і безпомічною. І від того стає ще сумніше та холодніше.

Категорії: Записничок | Теґи: , , , , , , , , ,

  • В мене майже вся сім’я педагоги, це чудо що твоя робота тобі подобається. Швагро працював викладачем Англ. мови і пішов з тої роботи, мабуть старшокласники дістали, хоча його в школі всі учні любили і поважали.

  • ukrainets
    я б не сказала, що мені дуже подобається те місце де я є зараз. я з ним розпрощалась ще 5 років тому. але просто не мала вибору кращого.
    а з роботи вичтеля рідше за все йдуть через дітей. частіше це матеріальні причини чи моральні (повір, вчительський колектив дууууууууууже рідко буває дружнім)

  • Я вкінці аж заплакав.

  • Xobb
    хлопчикам нізя від такого плакати)))