Київські весняні миті

24.3.2009

Рання весна. Вечори ще темні та прохолодні, тому в парках ввечері рідко зустрінеш людей. От парочка прогулюється обнявшись, а он компанія друзів бурхливо обговорюючи якісь події з галасом проноситься доріжками. Жінка з каляскою. Дідусь з песиком. Земля ще майже гола. Тільки де-не-де тогорічне листя та кілька росточків трави.

Метро. Дідусь, бабуся та онучка. Дівчинка років п’яти. Видно дитина жвава, бо вже має синець під оком)) Кінець вагону з короткими сидіннями. З одного боку дідусь, з іншого — бабуся. Дівчинка довго обирає біля кого сісти. Сідає біля бабусі, обернувшись до вікна щоб розглядати „цікаві штуки“ під час їзди потяга. Через хвилину зривається і залазить на сидіння біля дідуся. І так разів п’ять-шість.

Двір. Зранку і ввечері покищо спокійно. Лише чути звуки машин та потягів. Недалеко від будинку залізнична колія. Трошки пізніше збігається зграя псів. Останнім часом їх тут розвелось багато. Виють та лають. Трошки моторошно, але постраждалих поки наче не було. Але помітила, що майже не видно бомжів тепер.

Вулиця. Люди там і тут. Майже немає усміхнених облич, а так багато сумних і стомлених; останнім часом побільшало ще й розквашених та п’яних. Цікаво що вдень на вулицях постійно повно народу. Хоча так вже давно, років сім чи може навіть вісім. А ще побільшало бруду, папірці, розбиті пляшки…

Ескалатор в метро. Чомусь підсвідомо дивишся на людей з протилежного напрямку. Вони роблять так само. Стільки пар очей зустрічаєш за день. На ескалаторі дівчика і напевно її мама. Дівчина мабуть студентка і мама привезла якусь велику сумку, напевно харчі))). Дівчина здаєтсья зовсім не рада мамі, тримається осторонь та поглядає на мобільний. Мати розгублена; думаю в місті або вперше, або не часто тут бувала.

Асфальт. Дуже часто його кладуть наново і все одно крізь одні ями, ямки, цілі рови. Пройти по вулиці, що лабіринтом між калюжами. Хлопчик з мамою. Рочків два чи три. Радісно втік від мами на кілька метрів і з усих сил гоцає калюжами. Але мале ще, тому бризок не так вже й багато.

Ранок в метро. Спускаючись ескалатором бачиш потік людей, які тіклькищо вийшли з вагонів. Справжня течія. І аж мурашки по шкірі, бо здається, що ескалатор зараз провалиться під таким натиском. Перон. Забитий вздовж. В вагон буквально затискаєшся як шпрота в банку. І їдеш майже в маслі))) Влазять не всі, і половина лишається на пероні.

Сонячний ранок. Пташиний спів за вікном. Сніданок на кухні. Раптом темнішає і з’являється якийсь звук. Щось ляпає по вікну. Невже сусіди квіти поливають? Ще ж рано наче. Ні! Снігопад. Мокрий гидкий сніг. Сонце сховалось, прогулянка відмінилась. Фільм, попкорн, диван.

Категорії: Записничок | Теґи: , ,

  • Луччє розкажіть про Австралію.

  • Xobb
    там багато кенгуру, верблюдів і чоловіків)))

  • За людьми класно часом спостерігати. Особливо, коли вони такі бредуть, кожен занурений в свої думки і інших не помічає. Або вихоплювати фрази з розмов перехожих – це взагалі найбільше задоволення. Дехто, щоправда, коли хтось іде назустріч замовкає, мабуть бояться, соромляться чи ще щось.