Один день

20.11.2008

День. Наче і просто день, а наче і не звичайний. День народження подруги.

Одна з найближчих.

Одна з найближчих людей.

Коханий і батьки, потім подруга, з якою знайомі все життя. Чесно всежиття, ще з того часу, коли не вміли розмовляти. А Лєнка подруга з університету. Це вже 8 років.

Лєнка — дійсно одна з найближчих мені людей.

Ми почергово рятуємо одна одну.

Рятуємо від чогось такого незрозумілого іншим. Чогось, що живе там всередині і гризе.

І от ми по-черзі відганяємо це щось. То я від неї, то вона від мене.

В нас бувають періоди, коли ми віддаляємось одна від одної. Це нормально. Так буває.

Сьогодні в неї День народження. Наче і звичайний день, а наче і не такий вже звичайний.

Було і приємне, було і сумне.

Мабуть нас з Лєною зближує чутливість до дій тих людей, які є найближчими — наших коханих чоловіків. Найдрібніша річ сприймається як всесвітня трагедія. Може то дурість, а може і природня річ.

Хоча ми абсолютно різні, ми дуже схожі. Однаково чутливі, і однаково надто горді, щоб це показувати. Але все одно настає той час, коли зриває дах і не залишається ані гордості, ані терпіння, ані сил, щоб тримати це в собі і ми зриваємось.

Дивний день.

Я знаю, що про деякі речі я не забуду ніколи. Я їхала на роботу з відчуттям щастя. Щастя, бо зранку поговорила з коханим, бо їхала на роботу з гарними квітами для подруги і знала, що їй буде приємно. А за плечима в пакетику бав шматочок дитинства, шматочок казки, який хотілось їй подарувати, щоб вона забула про неприємності.

Вечір. Трошки холодний спочатку, і дуже теплий в кінці.

Дорога. Вогні міста. Вогні з-за міста. Дорога у вікні автомобіля, швидко змінюються вогники, швидко біжить дорога під очима. І таке небо…надзвичайне небо на рідним містом.

І тут сльози. Сльози течуть щоками навіть не спитавши мене.

Тому що в машині п’ятеро людей. Дві пари і я. Вони розмовляють між собою, а я дивлюсь на небо і плачу. Плачу бо дивлюсь на небо, а не в очі, які кохаю. Я втискаюсь у куток заднього сидіння і по щоках течуть сльози, які я не в силах зупинити…

Категорії: Записничок |

  • Чіпляє. Десь там, за душу.

    P.S. Цей рівень дибру я, певно, втратив назавжди…

  • Та ні, молодий ще. Такщо то в тобі юнацький максималізЬм промовляє.